Конференція з прав людини в Тегерані: враження учасника

Новини, пов’язані з Іраном, дуже часто з’являються у світових ЗМІ. Навіть зазвичай скупі на міжнародний контекст повідомлення наших медіа час від часу розповідають про складні проблеми Близького Сходу й Центральної Азії. Утім, зміст цих новин у більшості випадків типовий – ядерна програма, санкції, оцінка політичних процесів та ін. Про культуру чи науку в Ірані традиційно говорять мало, хоча ще зі школи всі пам’ятають велику країну Персію та її військові й політичні успіхи.

Утім, цього разу відбулася більш цікава подія, помічена навіть західною пресою. Центр вивчення прав людини та культурного розмаїття, розташований у Тегерані, провів дві міжнародні наукових конференції, присвячені гуманітарному праву та правам людини. Цікаво, що співорганізаторами конференцій виступи Ірландський центр вивчення прав людини (Ірландія) та університет Куртіна (Австралія), а також кілька міжнародних організацій (ЮНЕСКО та Червоний Хрест). Прискіпливі американські оглядачі (наприклад, на шпальтах порталу New York Daily News [1]) висловили неабиякий подив з приводу того, що в «недемократичному» Ірані відбувається такий захід.

Проте навряд чи цей скептицизм можна назвати коректним. Адже конференція «Культури в підтримку людяності», що відбувалася з 24 по 26 листопада в приміщенні Іранського центру міжнародних конференцій, проходила на високому науковому рівні. Про це найперше свідчить список учасників, серед які були відомі фахівці з вивчення проблем прав людини – Джанет Блейк, Кетлін Кавано (Ірландія), Лінда Бріскман (Австралія), Уільям Біман (США) та чимало інших. Загалом у заході приймало участь понад 60 доповідачів із Ірану, США, Канади, Великої Британії, Мексики, Норвегії, Австрії, Індії та інших країн. Показова й широта представленої тематики – від проблем захисту прав людини в конкретних країнах до теоретичних дискусій навколо універсальності чи локальності західних цінностей. Відкрили захід традиційним для мусульманської культури читанням Корану та вітальним словом міністра закордонних справ Ірану Алі Акбара Саліхі.

Чимало дискусій стосувалися проблеми свободи віросповідання, актуальних нині як для Сходу, так і для Заходу. Якщо західні аналітики традиційно вказують на обмеження прав християн в мусульманських країнах, то на Сході вже тривалий час лунає критика нав’язливого секуляризму (питання заборони носіння хіджабу, будівництва мечетей та ін.), чергова хвиля якого накрила деякі європейські країни. Таким чином, конференція стала своєрідним майданчиком для діалогу різних культур.

У цьому контексті актуальною виявилася й дискусія навколо моєї доповіді, присвяченої інтерпретації проблем свободи віросповідання в сучасних коментарях до Корану. Сучасна мусульмананська екзегетика, на жаль, рідко помічається навіть «всезнаючими» західними науковцями – куди більше уваги зорієнтовано або на класичне середньовіччя, або на політизовану сучасність. Але от власне на думку самих мусульман про проблеми сучасного ісламу зважають куди рідше. Іслам часто позиціонується крізь призму середньовічних трендів, тоді як про айати Корану на кшталт «немає примусу в релігії» (2:256) говориться рідше. Натомість у більше, ніж двадцяти досліджуваних мною сучасних коментарів до Корану (і шиїтських, і сунітських) наголошується на тому, що повага до представників релігійних меншин – це обов’язок мусульман перед Богом. Середньовічні тренди, переставлені в класичній літературі, витлумачуються уже зовсім не так, як раніше. Фактично сучасна мусульманська екзегетика в багатьох питаннях являє собою своєрідний мікс західної гуманітаристики та східної духовності, намагаючись показати відповідність Корану вимогам сучасності. Виняток становить тільки саудівська школа, міцно вкорінена в традицію, але й там підкреслюється необхідність толерантизації відносин із не-мусульманами (див. статтю [2]).

Чимало учасників зреагували на мій виступ коментарями й запитаннями. Так, наприклад, один із коментарів стосувався необхідності розмежовувати ідею свободи віросповідання в західній редакції та автохтонний коранічний контекст, із чим, звісно, не можна не погодитись. Але це не означає, що потрібно відмовлятись від компаративістики й пошуку певних паралелей, чим і займається чимало сучасних тлумачів Корану. Відношення до іншого – це проблема, яка з’являється не тільки в західній, але й в будь-якій іншій культурі, і дуже часто однакова проблема формулює й однакову відповідь. Не обійшлося й без труднощів перекладу – доповіді англійською мовою синхронно перекладалися на перську, тож коли в своєму виступі я відзначив, що секуляризм часто відіграє роль своєрідної релігії, дехто з присутніх попросив розтлумачити цю тезу детальніше. Як виявилося, для перекладу religion було використано запозичену перською мовою з арабської лексему мазгаб («вчення», «доктрина»), що змінило первинне значення слів. Утім, ця ситуація іще раз підтвердила правильність цитованих мною тез класика релігієзнавства Вільфреда Сміта. У 60-х роках цей дослідник назвав поняття «релігія» виключно конструкцією західної філософської думки й закликав відмовитись від його використання в дослідженні інших культур.

Підсумок конференції як наукового заходу не був однозначним. Очевидно, нам так і доведеться балансувати між культурним універсалізмом домінуючого Заходу, який часто нав’язливо просуває свої цінності, а також редукціонізмом Сходу, який досі шукає альтернативу. Втрачає свою популярність ідея мультикультуралізму, яка не тільки не веде до спільного знаменника, а й розкладає суспільство на окремі сегменти. Мабуть, знову настав час говорити про культурні відмінності, а не тільки «політкоректні» спільності, які, на відміну від перших, часто не грають такої вже суттєвої ролі. І хоча про релігійну свободу говориться не тільки в творах європейських мислителів, а навіть, як відзначали іранські дослідники, в маніфесті царя Кіра Великого (559 — 530 рр. до н. е.), розуміння цієї свободи залишається різним. Цим і цікавий задум конференції в Тегерані – представити фундаментально різні позиції, не пропонуючи, як це зазвичай буває, якоїсь універсальної парадигми вирішення (демократичної, грунтівсько-автохтонної чи космополічної). Не можна не зауважити, що це завдання організатори виконали відмінно. Залишається тільки чекати, коли подібний захід зорганізується ще й в Україні та, нарешті, запрацює наш потенціал «містка» між Заходом і Сходом.

[1] An Iranian ‘human rights’ wrong: Also on board are North Korea and Cuba

[2] Ціннісні орієнтири сучасного салафізму: індивідуальний контекст

Михайло Якубович