Михайло Якубович. Волинь у повідомленнях арабського історика аль-Мас’уді: свідчення нових видань оригіналу

тези виступу на круглому столі, присвяченому 1160-річчю української державності (Острог, 12 вересня 2011 р.).

Твір «Луки золота й копальні самоцвітів» арабського історика й географа Абу ль-Хасана ’Алі аль-Мас’уді (896 – 956 рр.) добре відомий в українській історичній науці. Чимало дослідників, зокрема й відомий арабіст А.П. Ковалевський, звертали увагу на цей твір як вагоме джерело з історії Київської Русі, розглядаючи його на одному рівні з повідомленнями ібн Фадлана, Міскавайга, ібн Йакуба, ібн Хордадбега та інших середньовічних авторів. І хоча, як свідчать джерела, сам аль-Мас’уді ніколи не відвідував територію України, історик користувався численними свідченнями інших мандрівників.

Одне з найбільш цінних повідомлень, включене аль-Мас’уді до тексту своєї праці, стосується ґенези слов’янських народів, позначених загальним терміном ас-сакаліба. Незважаючи на те, що, як справедливо відзначали ще історики ХІХ ст., «слов’янами» арабські автори називали ще й чимало інших народів (норманів, германців, франків та ін.), у творі «Луки золота й копальні самоцвітів» міститься вказівка на прадавнє слов’янське плем’я, «найчистіше за походженням» та «найшанованіше» серед усіх інших:

 

«[Слов’яни] належать до різних племен, які ведуть між собою війни та мають над собою царів. Частина з них тримається християнської релігії, зокрема вчення яковітів. У іншої частини немає божественного писання й вони не тримаються жодного релігійного закону, адже взагалі нічого про такі закони не знають. Згадаємо ці племена.

Одне з племен колись у давнину мало царя, який називався Маджаком, а саме плем’я називалося валінана. У давнину це плем’я мало владу над усіма іншими слов’янами, адже мало свого царя, якому корилися царі всіх інших племен»[1].

 

Проблема ідентифікації цього племені та його правителя викликала чимало різних версій. Оскільки в деяких рукописах валінана записується як валмана та лабнана, з’явився украй широкий простір для витлумачень. Частина дослідників припускала, що йдеться про князівство Само, що існувало в VII ст.[2], інші ототожнювали  валінану з германськими чи балтійськими племенами, велетами (зокрема, цю версію підтримував А. Ковалевський) й навіть франками. Ще однієї версії трималися російські історики В. Ключевський та Б. Греков, розуміючи під  валінана союз дулібських племен, який займав простір між історичною Волинню та південно-східним узбережжям Балтійського моря. «Правдоподібною» називав цю версію М. Грушевський[3].

Слід зауважити, що в більшості історичних розвідок використовуються видання праці аль-Мас’уді, видрукувані ще в ХІХ ст., та, відповідно, застарілі переклади. У сучасніших видруках (наприклад, критичному виданні М. Абд аль-Хаміда, з якого нами перекладена наведена вище цитата) низка текстологічних проблем уже вирішена. Так, зокрема, однозначно представлене читання назви племені у формі влінана та його правителя Маджк. Враховуючи той факт, що в транслітерації не-арабських лексем коротке «і» зазвичай передавалося довгим арабським «йа», найкоректнішим прочитанням цих назв однозначно можна вважати саме валінана та маджак. Зауважимо також, що аль-Мас’уді відносить валінана до не-християнських племен, а тому, наприклад, версія про Маджака як Карла Великого[4] вочевидь суперечить тексту. Не можна ігнорувати й того, що в новітньому виданні одразу після валінана згадуються племена астабрана й длявна, які, відповідно, можна ідентифікувати як ободритів та дулібів (арабське н («нун») відрізняється від б («ба») лише розміщенням крапки, тож ці літери часто ставали об’єктом плутанини в транслітерації). Як відомо, дулібські племена в VI – VII столітті були центром потужного племінного об’єднання на Побужжі. Власне, сама назва «волиняни» згадується у «Повісті минулих літ» (поч. ХІІ ст.), тоді як «Баварському анонімі» ще ІХ століття міститься посилання на плем’я Velunzani, яке також можна віднести до волинян[5].

Отож, найбільш вірогідно виглядає той факт, що аль-Мас’уді мав на увазі під «валінана» саме волинян. Здавалося б, певну роль тут міг зіграти той факт, що в арабській історичній літературі кожен етнос розглядався у системі генетичного зв’язку між його пращурами й нащадками, де важливе значення мала постать одноосібного правителя. Саме таким чином арабські історики намагалися побудувати єдину картину світового історичного процесу, й навіть критичний метод історософа ібн Хальдуна (який, до речі, високо цінував авторитет аль-Мас’уді) включав у себе цю традиційну схему розвитку людства. Цей підхід призводив до того, що аль-Мас’уді й інші східні автори підкреслювали в історичних повідомленнях саме ті елементи, які вписувалися у цю схему. Але кількаразова згадка про валінана й Маджака в тексті «Луків золота» свідчить про те, що сам історик вважав записане повідомлення достовірним та беззаперечним, фактично ключовим для розуміння історії слов’янських народів і, більше того – історії їхньої державності, яка й почалася з народу валінана.

 


[1] Аль-Масуді. Золоті луки й коштовні копальні : [в 4-х т.] / Аль-Масуді ; [за ред. М. Абд аль-Хаміда]. – Сайда-Бейрут : аль-Мактаба аль-Асрійя, 1987. – Т. 1. – С. 181 (арабською).

[2] Гаркави А. Я. Из сочинений Абуль-Хасана Али ибн-Хуссейна, известного под прозванием Аль-Масуди (писал от 20 или 30 до 50-х годов X века по Р. X.) // Сказания мусульманских писателей о славянах и русских (с половины VII века до конца X века по Р. Х.). — СПб., 1870. – С. 163-164.

[3] Грушевський М. С. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. / Редкол.: П.С.Сохань (голова) та ін. — К.: Наук. думка, 1991. – Т. ІІ. – С. 1-5.

[4] Овчинников О. Народи центральної Європи за книгою Ал-Масуді (до питання про “державу волинян”) // Режим доступу: http://www.history.vn.ua/article1/19fxn.html.

[5] Херрманн Й. К вопросу об исторических и этнографических основах “Баварского географа” (первая половина IX в.) // Древности славян и Руси. М., 1988. С. 166-168.